Начебто всі вже погодились з тим, що кожна людина має право на помилку. А дитина – тим більше!
Ця ідея навіть знайшла відображення в новому законі “Про освіту” – в забороні вчителю виправляти помилки учнів червоною ручкою.
Традиційна школа твердо стоїть на тому, що для того, щоби чомусь навчити дитину, потрібно показати їй, як це робиться правильно, і потім виправляти її помилки.
А для цього потрібно вказувати дитині на ці помилки. Причому вказувати, вказувати, вказувати до тих пір, поки дитина не навчиться не робити помилок зовсім.
Новатори від освіти на прикладі навчання малюків ходьбі кажуть, що дитина в цьому віці ще не розуміє, що таке помилка, але прекрасно вчиться – вона просто пробує, якщо не виходить, вона пробує ще раз.
Чому таким чином не можна навчати й в більш дорослому віці?
Адже вказування на помилку викликає багато негативних наслідків – вбиває мотивацію, дає привід для засудження і переслідування дитини, створює комплекс “лузера”, призводить до неврозів тощо.
Логіка обидвох сторін зрозуміла.
Щоби розібратись в темі, ми знову звернулися до фахівців, причетних до освіти, та попросили відповісти на такі запитання:
- Чи потрібно фіксувати увагу дитини на її помилках?
- Яка користь може бути від цього?
- Які негативні наслідки можуть бути від цього?
- Чи можна організувати навчання так, щоби вказування на помилку не призводило до цих негативних наслідків?
- Які є інші способи сформувати у дитини правильні вміння та навики?
- Яке ставлення до помилки в освітніх системах інших країн?
- Чи є вже приклади здорової організації роботи з помилками в школах Україні?
Навмисно ми не конкретизували контекст, чи це стосується тільки предметних дисциплін, чи також питань розвитку особистості та соціалізації, чи це тільки про школу, чи також про дитячий садочок і родину, чи може йдеться про педагогіку взагалі.
Дехто з експертів навіть запротестував проти такої невизначеності. Але завдяки цьому, на нашу думку, нам вдалося отримати досить розгорнуте об’ємне бачення теми.
ГОЛОВНЕ – ЗАЦІКАВИТИ ДИТИНУ ПОВТОРНО ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ ТА САМІЙ ЗНАЙТИ ВЛАСНІ ПОМИЛКИ
НАТАЛІЯ ШУЛЬГА, професор, заступник директора у Дипломатичній академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС, головний експерт групи “Освіта. Наука. Інновації” Реанімаційного Пакету Реформ
– Чи потрібно фіксувати увагу дитини на її помилках в процесі навчання?
– Якщо є щось негативне в навчальному процесі, й воно фіксується, то це дійсно може бути в майбутньому причиною розвитку певних синдромів непевності, тривоги, тобто пограничних психологічних станів і навіть неврозів. Тому негативного варіанту фіксації на помилці безумовно треба уникати.
Але може бути позитивна інтерпретація помилки. Не стільки фіксація, скільки звернення уваги на наявність помилки. Наприклад, через створення ситуації, в якій дитині було би самій цікаво побачити, що завдання вона виконала недосконало або не досягла поставленої мети.
В такому випадку ми мінімізуємо негативний ефект або навіть травмування дитини. Навпаки, працюємо над удосконаленням в позитивному плані.
Для створення такого процесу в сучасних методологіях, як правило, використовуються ігри, різні інсценування тощо.
Тобто ситуації, де дитина сама зацікавлена пройти повторно цей процес і знайти та виправити всі помилки. І якщо знаходить, її за це хвалять.
Який не візьмете предмет, все одно не може дитина зразу робити все досконало. Все одно буде поступовий процес. Якщо його підтримувати в позитиві, це може спонукати дитину до того, щоби навіть отримувати задоволення від удосконалення в тому, де вона припустилася помилок.
Дуже добре допомагає в цьому гумор, такий м’який, теплий, приємний. Саме гумор, а не якісь в’їдливі або саркастичні ремарки.
– Чи можна цей процес організувати системно в існуючій сучасній українській школі?
– Так. Але я думаю, що це неможливо зробити швидко, тому що вчителі, які вчилися через повторення якихось інструкцій, не здатні дбати про особливості реагування кожної конкретної дитини на власні помилки або погані оцінювання.
Тут потрібно переходити на дитиноцентричний спосіб організації навчання.
Якщо виходити з потреб дитини, розуміння її рівня розвитку, її віку, її рівня розуміння речей, то тоді, як правило, негативні наслідки виправлення помилок та оцінювання мінімізуються або взагалі відсутні.
– Тобто через формування нової генерації вчителів?
– Можна перевчати тих, що є. Але я слабо вірю, що можна перевчити вчителя з 20-річним досвідом, якщо він вже є прихильником дисциплінарних, каральних методів. Навряд чи. В цьому випадку їх, скоріше, треба позбуватися.
А молоде покоління вчителів безумовно треба зразу вчити правильно. І взагалі треба відбирати тих, хто любить дітей і хоче своє життя витрачати саме на роботу з дітьми.
Немає коментарів:
Дописати коментар